Скільки - Логай (лірик-відео, слова, текст пісні)
загальна оцінка:
rat50
Виконавець: Логай
Скільки
<приспів:>
Скільки було, скільки ще буде,
Часу того відведено людям?
Щоб зрозуміти, що ми ненадовго тут,
Та граємо, ніби ми збереглись у цій грі...
<1:>
Всі невдоволення, скарги
Залиш у вчорашньому дні.
Перед сном, як і ти,
Я люблю мріяти:
Щоби було «якщо»,
Щоби було «якби»... мріяти.
Іронія тільки в тім,
Що всі ці «якби»
Залишаться чим були, мов дим.
Пам'ятаєш, як ти був малим,
Дивився у небо і там бачив зорі,
І навіть коли дивився під ноги,
Там все одно в калюжах бачив їх.
А тепер озирнись, Що ти бачиш, скажи:
Збудовані тобою стіни,
Кар'єра, офіс, кредитні карти -
Чого це все варте, скажи мені!?
<приспів:>
Скільки було, скільки ще буде,
Часу того відведено людям?
Щоб зрозуміти, що ми ненадовго тут,
Та граємо, ніби ми збереглись у цій грі...
<2:>
Світ палає і валиться вщент,
Яких іще тобі знаків треба,
Щоб не чекати той самий момент,
Не сподіватись на манну із неба!?
Щоби нарешті знайти у собі сили
Послати всіх, хто у тебе не вірить,
Щоби нарешті не словом, а ділом
Сказати світу про свої мрії.
І не бійся, що скажуть, що хворий,
Що неможливо, що пізно, що гониш.
Хай краще пізно, але не ніколи,
Бо кожен день ми все ближче до стопу.
<приспів:>
Скільки було, скільки ще буде,
Часу того відведено людям?
Щоб зрозуміти, що ми ненадовго тут,
Та граємо, ніби ми збереглись у цій грі...
* * *
Напередодні свого 33-річчя актор і співак Артур Логай презентував власну пісню-маніфест «Скільки» яка стала його другим сольним треком
Артист написав пісню після травматичного випадку внаслідок якого він втратив один з пальців руки. Пережитий досвід змусив замислитися його над плинністю життя і того скільки насправді людина має часу та можливостей щоби здійснювати те чого вона прагне.
"31 липня 2025 року, після операції, я приїхав додому і до глибокої ночі писав. Коли я падав, було розуміння, що відбувається щось невідворотне. І пісня виникла саме з цих думок про невідворотність. Адже ми не знаємо, скільки у нас залишилося шансів втілити мрію чи щось змінити у власному житті", - поділився Артур Логай.
Привіт. Якщо ви шукали знаку – то це він.
Мені виповнюється 33 роки і най це буде висновок попередніх 32. Я багато чув, що не можна ні про що шкодувати. Але ти знаєш, я шкодую.
Шкодую, що обрав не той шлях у підлітковому віці.
Що не пішов у музичну школу.
Не вступив в театральний інститут. Не вчив англійську.
Не робив те, до чого мав хист і любов.
Я шкодую про втрачений час.
А його я втрачав чимало.
Кожного разу, коли думав, що не готовий. Кожного разу, коли слухав чужу думку.
Кожного разу, коли відкладав до кращого періоду.
Це досі наздоганяє мене кожного дня. В кожній невдалій спробі, в кожній фальшивій ноті.
Але пам'ятаю момент, коли запитав себе: "Скільки ще? Скільки ще часу я гаятиму дарма. Скільки ще я відкладатиму свої мрії?"
І питаю те саме в тебе. Бо ми ніколи не знаємо скільки ще у нас є часу, щоб зробити те, що нам дійсно хочеться.
Артур.