Човен

<1>

І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:
Відки взявся я - не знаю; чим прийдеться закінчить.
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
Мов диття, цікава, шепче і розпитує вона:

<приспів:>

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
Біг мій вічний - тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.

<2>

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль!
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.
Кажуть, що природа-мати держить нас, як їм там тре,
А в кінці мене цілого знов до себе відбере.

<приспів.>

<3>

Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув!
Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув!
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!

Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти...

* * *