MONATIK презентує атмосферну пісню "Назавжди" з четвертого студійного альбому "Вічно танцююча людина" та відеороботу, зняту в одній із найкрасивіших та історично значущих будівель Києва – Будинку Мороза. Ця архітектурна перлина, створена Йосипом Зекцером, була свого часу справжнім дивом інженерної думки, яке, можливо, навіть перевершило Маріїнський палац та заможні приватні будинки на Десятинній вулиці.

Кліп "Назавжди", режисером якого виступив Костянтин Гордієнко, підкорює своєю візуальною естетикою. Глядачеві пропонується захоплююча гра: кожна сцена кліпу приховує певні символи та деталі, що підсилюють відчуття загадковості та занурюють в атмосферу розлуки та відродження. Еклектична форма під'їзду стає не лише фоном, але й активним учасником історії, розказаної у відео.

На власних сторінках у соціальних мережаж MONATIK поділився, що композиція "Нажавжди" є оповідю про шлях крізь випробування, заради віднайдення надії: "Це поки що одна із найбільш атмосферних пісень які я коли-небудь писав! Біль втрати, біль розлуки, біль відстані. Відсутність душі поруч... для того щоб знайти сили повірити в те, що ця біль згасне, відстань зменшиться, а душа - повернеться потрібно подолати неабиякий шлях. Коли натхнення разом із музою міцно сплять, ритм серця мусить стати набагато гучнішим, аби вони прокинулися... щоб вийти з пекла, знайти душу, побачити світло... щоб залишитись в обіймах назавжди".

Відеоробота над кліпом є справжньою подорожжю крізь час та простір, що поєднує минуле та сьогодення, наповнюючи їх новими емоціями. MONATIK вкотре підтвердив свій статус новатора та творця, який здатний торкнутися найглибших струн людської душі.

Прологом до публікації відеокліпу на композицію "Назавжди" став тізер з поезією "Душа" оприлюднений артистом за декілька днів до прем'єри.

<Душа:>

І він писав:
Але ж від того лютого всі люди люті стали,
І я один із них.
І людяність від того лютого зникала,
І я мало не зник.
А може, й зник...
А може, в пекло вже потрапив, хоча не знаю ще за що, але там саме так, напевно...
Такі думки були спочатку, аж потім в них відчув невпевненість.
Адже я вже казав колись, потім забув, були на те причини, а потім пригадав, розбитий:
"Таких, як ти, не може опинитись в злому місті.
Через таких буває, забувають про самотність ту несамовиту.
Через таких складають пісні..."
Зібратись по частинам і рушати.
Якщо відстав - то наздогнати,
А якщо загубив, то винахідливішим мушу стати і знайти.
Прошу, якщо я неохоче душу вкотре втратив, знайди і поверни мені її, бо вмієш так лиш ти... Щоб залишитись в обіймах назавжди...
Подалі від холодної, несамовитої, німої самоти...