Пекло охолоне

<1:>

Смак солоний на щоках відчуваю,
На них знову впала сльоза,
Нас таких мільйони, що хотіли літати,
Але знову буде гроза.

І не крапка, а кома,
Треба жити, бо не повернути минуле назад,
І усе невідоме
Викликає все більше страхи, все менше азарт.

Я в собі все що маю викричу,
Щоб звільнити себе від розпачу,
Не тримати в собі усе навчусь,
Посиджу, і спокійно виплачу.

Є етапи та їх завершення,
Є потреба на нові звершення,
Важко визнати мрії вмершими,
Що залишились в двадцять першому.

<приспів:>

Зібрали зі сліз велике море солоне,
Кричали у двері, усі молили ікони,
Щоб тих, хто пішов, знову зустріли перони,
Загоються рани, пекло охолоне.

<2:>

Ми хотіли просто жити так як хотіли,
Без відчуття тривоги й страху по всьому тілу,
І я питаю часто, чому нам так "пощастило"?!
Ми ніби у човні, який наповнений тротилом.

Ми шукаємо шляхи, щоб не втратити віру,
Намагаємось не втрапити в пащу до звіра,
Ми шукаєм промінь сонця, хоч навколо сіро,
Кожна новина ніби залізає нам під шкіру.

Я такий як і усі, втомився - присів,
Шкода, до іншої планети немає таксі,
До тієї, де би був океаном сусід,
Де відчували, що майбутнє у нашій руці.

Я такий як і усі, бо далі іду,
Із відчуттям того, що завтра готує біду,
Я не знаю, чи мені буде важко іти,
Та добре, що є поруч ти.

<приспів:>

Зібрали зі сліз велике море солоне,
Кричали у двері, усі молили ікони,
Щоб тих, хто пішов, знову зустріли перони,
Загоються рани, пекло охолоне.

Зібрали зі сліз велике море солоне,
Кричали у двері, усі молили ікони,
Щоб тих, хто пішов, знову зустріли перони,
Загоються рани, пекло охолоне.

* * *