Заповіт

Де сонця жар палає в обрії,
Туман над полем золотим -
Там люди вольні і хоробрі
Де Бог тризуба в землю вколотив.

Це мій край, це мій степ, де Полісся густе,
Від Карпатських смерічок і до херсонських пустель,
Від донбаських тереконів, там де неба пастель,
Аж до Таврії мій шлях не заросте.

Світ гуде - то пусте, поки стоять мої міста,
Ми і є сучасний епос, наші справи рознесуть вуста,
Зламають пазурі усі царі,
Бо ця земля народжує красу і справжніх лицарів.

Тут мій дім, тут мій рід, тут мій гай, тут мій дуб,
Де Софія-мати, де знаменний двозуб.
Де лине щира пісня, де живе свободи дух, -
Нас не стерти і не змити, оживає батько Луг.

Моя мова - мій кордон, не схилимось під ордами,
Вже час ставати зрілими, вже час ставати гордими,
Це щедрика акорди, це поезія, текстиль,
Це український вишуканий стиль.

Мій код у цих орнаментах, сила в цьому периметрі,
На древньому фундаменті, тут в кожному сантиметрі
Живе прадавня міць, крокує як королевич,
Я відроджую свята, Твою віковічну велич.

Це час переосмислення, це час для рефлексії,
Я піднімаю в небо ще одну зорю, -
“Нехай мовчать усі Америки й Росії
Коли я з тобою, мила, говорю”!

Ми піднімемось з вогню, Україна буде брендом,
Заграє мій Азов, оживе чарівна Тендра,
Доля часом нас веде через іспити і нетрі,
Хтось із нас колись поверне прапор на гору Ай-Петрі.

За біди, що відчули ми кати не будуть прощені,
Ці діти на легендах і героях будуть зрощені,
Хай музика лунає, це частина мого спадку,
Та мир буде лиш там де народ тренує вкладку.

Там де Дніпро смарагдовий, долини оксамитові,
Де Чорне море хвилями вмиває неба край,
Крізь простір і віки я хочу донести тобі:
У тебе під ногами неосяжний власний Рай.

Ти люби і плекай, бережи, борони,
Ще рани заживуть і ще розквітнуть лани
І де б не заблукав би, як би тебе не топила доля, -
“В своїй хаті своя правда, своя сила, своя воля”.

* * *