Коли вона

<1>

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялась вві сні.
Вона так легко вгризалася в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Коли вона прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.
Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
Її книга мала б такий самий успіх, як Тора або Коран,
Чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
І палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

<приспів:>

Коли вона знову прийде сюди, коли вона знайде свої сліди,
Коли вона принесе з собою срібло трави й невагомість води,
Я знатиму що її тепло, це все, що було й чого не було,
Єдине, що її тут тримало, єдине, що її далі вело.
Коли вона знову знайде мене, вишіптуючи лише одне:
Те, що було – давно минуло, і те, що буде – теж мине.
Тому не ховай свого лиця, ця тиша не має початку й кінця,
Доки здіймається наша ніжність, доки б’ються наші серця.

<2>

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла "любов", я бачив кров на її зубах.
Стережіть її, янголи, беріть під крило легке,
Скажіть нехай зберігає спокій, коли входить в чергове піке.
Хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
Та спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

<приспів.>

Коли вона знову прийде сюди, коли вона знову...
Коли вона знову прийде сюди, коли вона...

Коли вона знову знайде мене, вишіптуючи лише одне:
Те, що було – давно минуло, і те, що буде – теж мине.
Тому не ховай свого лиця, ця тиша не має початку й кінця,
Доки здіймається наша ніжність, доки б’ються наші серця,
Наші серця…

* * *