Країна дітей
<Святослав Вакарчук:>
Скільки печалей і скільки морок,
і ти вже не можеш ступити крок,
і вже зупиняєш серце, рахуючи втрати.
І так нам бракує добрих вістей в країні,
в якій так багато дітей
знають як варто жити й за що помирати.
Та клітка для птаха така тісна
і легко дається нам кожна весна,
і час обривається вранці відлунням прибою.
По нас залишаються радість і сміх.
Любити – це значить бути для всіх.
Вірити – значить уміти вести за собою.
<Святослав Вакарчук. приспів:>
Знову горять, горять мости і зводяться стіни,
але тримають нам горішні основи
діти, які, які проросли в небо країни,
діти, що стали нам продовженням мови.
<alyona alyona:>
Діти в небо проросли, вони прагнули літати
Таку долю прописав їм десь несправедливий автор.
Ті, кого нема сьогодні, скажуть всім про себе завтра
Ніби фініш, але знову починається зі старту
Цей шлях. А скільки ж всього треба пережити їм
Щоб блукаючи по світу вони скрізь були своїми.
І якими бути треба, щоб навколо розуміли
Чому в вухах є шум, чому чорне вже не біле
І вогонь. У серцях вогонь, у очах вогонь
За вікном вогонь, все чуже навколо свого
І скільки в небі журавлів шукають прихистку весною
Скільки душ восени вони забрали із собою в небуття
Що то є життя, в чому його кошт
Більше сльози не течуть просто очі залив дощ
Він може змиє бруд сухий, змиє попіл до кінця
Але не змиє слід історії з молодого лиця.
<Святослав Вакарчук. приспів (x2):>
Знову горять, горять мости і зводяться стіни,
але тримають нам горішні основи
діти, які, які проросли в небо країни,
діти, що стали нам продовженням мови.
* * *