Титанік. Дно. Небо.

<1>

Вічністю пахне від дітей,
Дорогами забутими на край землі мчуся.
Наш титанік на дно іде,
Чи встигну заспівати про все і не зломлюся...
Скільки століть ще так мине,
Зупинка за зупинкою, від тіла до тіла,
Нас то нема, то ми знову є,
Лінія чорна на лінію білу.

<приспів:>

Ми різні й однакові
І кінцевими датами
Нас не розділиш – одна душа.
Сміються галактики,
Й від Луцька до Арктики
Крізь вулиці сонні дістала рука
І я проріс в цей світ...

<2>

Десь за спиною горять вогні,
В тисячах пісень нас майже не зосталось.
Титанік наш вже давно на дні,
А дихалось як вільно і чисто як співалось...
Скільки води після нас стече,
Скільки щирих усмішок розтане у небі,
Нас то нема, то ми знову є,
Ми вийшли та лишили незачинені двері...

<приспів:>

Ми різні й однакові...
Фінальними датами
Нас не розділиш – одна душа.
…

Вічністю пахне від дітей,
Вітрило на північ за сяйвом полярним.
Нас то нема, то ми знову є
Хвилі до берега тіла прибивають...

* * *