Соколята

Крутилось піря на вітру
І я згадав негоду ту,
В яку мене моя любов
Покинула,
Виймали жала із грудей
Очата двох моїх дітей
І вся моя любов на них
Рікою хлинула.

Зростають у гніздечку соколята,
О, Боже, ти за все мене прости!
О, як я їх не хочу відпускати,
У простори юнацької мети.
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим, —
Сини мої, візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміж тим.

Я спав роками у вогні,
Біда сивіла на мені,
І тільки мати у селі,
В сльозах журилася,
А я синочків обіймав,
І сам у себе запитав,
О, де ж ти наша доле
Забарилася!

Зростають у гніздечку соколята,
О, Боже, ти за все мене прости!
О, як я їх не хочу відпускати,
У простори юнацької мети.
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим, —
Сини мої, візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміж тим.

* * *